Канітель

Канитель як сучасна основа гаптування золотом

Певно, одним із найбільш кропітких видів рукоділля та вишивки як такої було й залишається гаптування золотими нитками. Дороговартісне по матеріалу та рідкісне по вмінню «золоте шиття», або як кажуть у народі «шитво», має багатовікову історію та фігурує вже як окреме мистецьке ремесло – гаптярство – уже за часів Київської Русі. Цінну золоту оздобу тканин могли собі дозволити тоді лише знатні особи та духовенство, прикрашаючи одяг, вівтарі, хоругви, плащаниці, скатертини тощо. Таким чином, вишивка золотом активно розвивалася разом і частково саме завдяки християнській церкві. Шедевром українського гаптування вважається золочівський фелон XV ст. – верхнє вбрання священників – із Національного музею у Львові, який наслідує традиції гаптярства XII століття. Загалом же, археологічні матеріали на території сучасної України свідчать про те, що техніка об’ємної вишивки золотом була відома ще за скіфської та сарматської доби. Але упустимо історичну деталізацію й одразу дамо розуміння цій техніці, популярна назва якої – «золоте шиття», суто українською – «гаптування», тобто об’ємна вишивка золотими та срібними нитками. Слово «гаптування» маємо через польське «haftować» з німецької «heften», що дослівно описує вишивальну техніку – «прикріплювати», «прив'язувати», «заковувати», адже металеві нитки-дротинки пришиваються на поверхню тканини шовковими чи капроновими нитками – «у прикріп».

У давні часи нитки для золотої вишивки були зроблені зі справжнього золота та срібла. Таку фурнітуру, як і скляні намистини та коралі, зазвичай везли з Венеції, Голландії. Нитки були чотирьох основних видів (відмінність від сучасних лише у виді металу):

• Волочені (найтонший золотий або срібний дріт, що виготовляється методом волочіння металевого дроту через спеціальний отвір);
• Прядені (лляна нитка, туго обвита золотою чи срібною волоченою ниткою);
• Біть (плоска вузька золота чи срібна металева смужка);
• Скані, скань або філігрань (кручений дріт з однієї або декількох об’єднаних волочених ниток, накручених навколо шовкової нитки). Обираючи різний колір шовкової нитки основи отримували ефект переливу у вишивці. Золоті дротинки обвивались навколо червоних, рожевих, чорних або зелених ниток, а срібні навколо блакитних.

Вишивка металевими нитками робила виріб вишуканим, але досить важким і дорогим, враховуючи кількість дорогоцінних металів на ньому. Одна одежина могла перевищувати 20 кг і мати відповідну вартість у золоті.

Згодом чисте золото та срібло замінили на позолочене срібло та латунь із додаванням золота. Саме ці не менш блискучі й тонкі металізовані дроти отримали назву «золоТні нитки», а з часом і використанням дешевших металів (найчастіше з міді зі спеціальним покриттям) виникла відома нам сухозлітка – канитель (канітель). Відтоді й до нині вишивка під золото стала іменуватися «золоТним шиттям».

Слово «канитель» утворилось від латинського «canna» – «тростина», «очерет», «сухозлітка» – тонкий витий позолочений або посріблений дріт у вигляді еластичної нитки, закручений у щільну спіраль. Милозвучна вуху «сухозлітка» також має декілька значень, одне з яких – тонкий золотий дріт-нитка для вишивки – канитель, а інше – сусальне золото (сусаль) – тонка золота пластинка, листок із золота для оздоби як ювелірної, так і в архітектурі. Як писало в одному історичному нарисі: «на позолоту Софійської дзвіниці має піти три з половиною кілограми коштовного металу високої 96-ї проби. Це майже 85 тисяч листків сухозлітки.».

Сухозлітка не окислюється, не втрачає колір і лиск, дуже легка у своїй вазі, краї при обрізанні такого дроту не «сипляться» і не вимагають додаткового закріплення. Основним постачальником якісної та доступної у всьому світі канителі наразі є Індія.

У нашому магазині ви можете замовити канитель фасованою по 10 г. Для прикладу, 10 г канителі діаметра 1 мм міститиме ~ 3 метрів, чого цілком достатньо для декількох робіт.

Основні види канителі:

За ступенем жорсткості:

• жорстка (міцна та фактурна металева нитка з круглим перерізом, найчастіше зустрічається в діаметрі 1 мм). Така канитель погано тягнеться та добре тримає форму, завдяки чому з нею досить легко працювати. Відмінно підходить для створення контуру чи виділення великих деталей. Досвідчені майстрині зазвичай використовують для обрамлення контуру жорстку канитель замість бісеру. Це заощаджує час і без зусиль створює ідеальний рівний контур, що досить важко зробити нашиваючи бісер. Крім того, діаметр жорсткої сухозлітки трішки менший за японський бісер 15/0, що в результаті дає гармонічне поєднання вишивки. Перед кріпленням жорсткої канителі її злегка розтягують, викладають по малюнку та прихоплюють таємним стібком кожні 3-4 мм);
• м’яка (досить ламка та крихка металева нитка з круглим перерізом, що легко розтягується та деформується, діаметр 0,5 - 1 мм). Робота з нею вимагає певних технічних навичок, адже дуже легко пошкодити. Зазвичай її ріжуть на невеликі відрізки та пришивають нитками як бісер склярус, або пропускають нитку через довгий відрізок і кріплять потаємними стібками до виробу. Дуже гарно лягає м’яка сухозлітка, заповнюючи малюнок методом гаптування «ялинкою»).

За фактурою:

• гладка (блискуча металева нитка циліндричної форми, що виготовляється з металевого дроту з плоским перетином. Не відрізняється особливою еластичністю та гнучкістю, це щось середнє між м’якою та жорсткою сухозліткою. Головна перевага такої нитки – яскравий вигляд і лиск завдяки здатності відбивати світло. Гладку канитель гарно поєднувати з іншими видами для контрастного ефекту у вишивці);
• фігурна (надзвичайно гнучка та блискуча, має текстурну і грановану поверхню. При виготовленні такої канителі металевий дріт круглого або плоского перерізу намотується на заготовку певної форми, що в результаті дає гарний вибір фігурних варіантів, серед яких і улюблений всіма трунцал, зигзаг, мармурова);

Трунцал найпопулярніший і певно найгарніший вид фігурної канителі. Може бути різної форми: квадратний, п’ятигранний, подвійно кручений. Трунцал дуже гнучкий і завдяки багатьом граням переливається як бісер рубка у виробі та додає особливої святковості роботі)

За кольором:

• традиційна золота та срібна;
• кольорова.

Канительний шнур (ширший за діаметром від м'якої чи жорсткої канителі та досягає 3-4 мм, схожий на дріт, який ефектно виглядає в декорі, наприклад, для обрамлення еполет).

Золотне гаптування у всі часи уособлювало фантазію мисткині, її майстерність та вигадливість. Щоб зробити вишивку сухозліткою більш об’ємною, надати малюнку рельєфності та форм, під основні нитки підкладали різні додаткові м’які або тверді матеріали: картон, вату, стрічки, шнури, фетр тощо.

Тканину для гаптування обирали відповідно задуму майбутньої вишивки та призначення виробу. Для повністю вишитого виробу основа відрізнялась лише товщиною. А при золотному гаптуванні елементів і орнаментів, тканину, частина якої була видна між шитвом, вже підбирали за фактурою і кольором (шовк, бархат, парча, замша, шкіра).

Як і тисячу років тому сьогодні гаптярство «золотими» нитками широко використовується у церковному вбранні та літургійній вишивці, для декорування святкового та сценічного одягу, аксесуарів (сумочки, клатчі, головні убори), предметів інтер'єру (штор, покривал, подушок, шкатулок). Все більшої популярності набувають брошки, зроблені у комбінованій техніці золотного гаптування з вишивкою бісером. Одним словом, ошатне, блискуче та оригінальне декорування тканин «золотом» посіло значне місце у нашому повсякденному житті. І, хоч майстерності золотного шитва треба вчитися від декількох тижнів до кількох років на спеціальних курсах, все ж доступна за ціною якісна канитель на сьогодні зробила кожну рукодільницю почесною «золотошвачкою» (гаптаркою).

Одним із різновидів гаптярства, популярного у всьому світі, є кропітка індійська вишивка в техніці Мукаїш (Мукеш, Мукейш) – вишивка плоскою тонкою металевою ниткою, також відома як Бадла. Її часто поєднують з вишивкою техніки Чіканкарі, де використовується понад 30 різних видів стібків. Поряд з індійською технікою широкої популярності у світі досягла іспанська вишивка в техніці «Or Nue» (в перекладі з англійської «нюанс на золоті»). Ця техніка прийшла до нас ще із Середньовіччя і в деяких джерелах має назву «бургундська вишивка» або «італійська тіньова гладь». Світові Будинки Мод і відомі дизайнери часто використовують таке гаптування у своїх роботах. Очей не відірвати від кропіткого рукоділля золотозліткою у колекціях Alexander McQueen, Georges Hobeika, Dolce & Gabbana, Guo Pei, Elie Saab, Elsa Schiaparelli та інші.

Рекомендації:

• Канитель – матеріал делікатний: будь-яка деформація незворотна (див. види канителі).
• Сухозлітку можна використовувати у різних техніках: розтягнутою, придавленою, нарізаною, комбінуючи різні фактури, поєднувати з бісером, склярусом, перлами та лелітками.
• Канитель рекомендується пришивати тоненькими нитками в тон. Найкраще підходять японські нейлонові нитки К.О. Не рекомендується використовувати шовкові та бавовняні нитки, адже при роботі з металевим дротом, ще й фактурним, вони будуть швидко перетиратися, плутатися та йти махрою.
• Для роботи одразу краще мати під рукою декілька спеціальних голок для вишивки (№ 1-2), голку для тонкого шовку з маленьким вушком, велику голку, декілька голок для бісеру (якщо гаптування буде включати вишивку бісером і лелітками).
• Для нарізання канителі виділіть окремі гострі ножиці, які будуть слугувати лише для цього матеріалу.